PGRpdiBjbGFzcz0iaWN0dl9hX2JveCI+PGNlbnRlcj48c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMzE4IiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1mb3JtYXQ9ImZ1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLXNpdGVfaWQ9IklDVFZfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ie3JlcGxhY2VfbWV9IiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+PC9jZW50ZXI+PC9kaXY+
УКР
УКР

Куликов проти Карп’яка: колишній ведучий «Свободи слова» розпитав нового про життя і роботу

0 - 0

Вадим Карп’як розповів про те, до чого йому доводиться звикати у новому амплуа.

Андрій Куликов: Як тобі переживалася анонімність?

Вадим Карп’як: Анонімність переживалася тяжко. Коли ти маєш виходити на такий ефір, тобі хочеться протрубити це на весь світ. А не можна. Знало дуже обмежене коло людей. Але інформація все одно проникає. Мене бачили на зустрічах, трактах, і не так складно зіставити, щоб зрозуміти.

Андрій Куликов: Як сприйняли те, що ти пішов на «112»?

Вадим Карп’як: Ми домовилися з «ICTV», що тримаємо це в таємниці до останнього. Це було складно пояснити. Я мусив повідомити керівництву каналу, кільком людям. Аргументація: «чому ти йдеш?»  – «я просто йду», — не підходить. Вони знали.

Колектив, з яким я прекрасно працював три роки, не знав, я не міг їм цього сказати.

Я сказав керівництву, воно почало тихенько шукати когось на моє місце. Всі інші дізналися, що я йду, фактично в останній момент. А дехто — за кілька днів до виходу.

Всі вважали, що раз мене нема, я просто пішов у відпустку.

Євген Павлюковський: Якщо говорити про свободу слова в країні, за останні кілька років вона покращилася. Наскільки це так? І чи це слово стало якіснішим?

Вадим Карп’як: Дуже аморфне поняття: поліпшилася свобода слова, погіршилася. Якщо міряти рейтингами свободи ЗМІ, поліпшилася на 22 пункти, порівняно  з минулим роком. Суб’єктивні експерти кажуть, що погіршилася.

Я не почувався у проблемі зі свободою слова і раніше, кілька років тому.

Ту інформацію, яку я хотів мати, я мав. Ті різні точки, які я хотів мати, я мав. Але це, здебільшого, завдяки Інтернету.

Андрій Куликов: На «112» ти вів індивідуальну студію. Тепер працюєш у форматній програмі, яка великою мірою обмежує і рух, треба стояти на певній точці, і, можливо, обмежує свободу висловлювань. Як ти почуваєш себе?

Вадим Карп’як: Є такий момент. Насправді, з рухом навпаки. На «112» я сидів, а тут мені треба вийти, сказати, стати, повернутися туди-сюди. До цієї драматургії мені ще треба звикати.

Євген Павлюковський: А якісь тренування проводиш у цій студії?

Вадим Карп’як: Було три пробні записи по годині.

Євген Павлюковський: Повертаючись до теми свободи слова, і тема довіри до цього слова з боку громадян відіграє не останню роль. Якщо говорити станом на сьогодні, така довіра зростає? Чи у зв’язку з тим, що більшості каналів належать певним власникам, так чи інакше там є твоя редакційна політика?

Вадим Карп’як: Є намагання зафіксувати об’єктивну країну. Згідно з соцопитуваннями КМІС, довіра зростає — близько 35% українців довіряють українським ЗМІ.

ЗМІ — це не абстракція. Це конкретні люди, які цей матеріал написали. І відповідно до цього, я вирішую, варто чи ні читати матеріал цього автора.

Це, швидше, довіра до людини, яка подає тобі інформацію, а не до конкретного ЗМІ.

Андрій Куликов: Що тобі сказав Віктор Пінчук до і після програми?

Вадим Карп’як: Нічого не казав.

Андрій Куликов: А що ти хочеш сказати Віктору Пінчуку?

Вадим Карп’як: Сподіваюсь, у мене не виникне бажання щось йому казати. Якщо у нього не буде бажання мені щось казати з приводу програми, у мене не повинно бути бажання йому щось казати.

Андрій Куликов: Як тобі підслушка?

Вадим Карп’як: Прекрасно. Це такий новий технологічний рівень для мене. Раніше у мене був такий, як у бодігарда, з дротиком, який постійно випадав з вуха. А зараз тримається. Час від часу треба поправляти.

До чого мені справді треба буде звикати, це трошки «скручувати» свою звичку встрягати з гостями в дискусію.

Коли я на «112», я один або з напарником проти гостя. І ми мусимо працювати фільтрами, бо інформація, ти повинен ловити людину, якщо інформація не відповідає дійсності. Чи якось захищати, розговорювати.

Тут у мене для цього є гості-експерти. Моя функція — швидше модератор. І правильно поставити вступне запитання і потім дивитися, хто ліпше може розговорити гостя далі.

Андрій Куликов: У першому ефірі «Свободи слова», який провів Вадим Карп’як, були різночитання між учасниками програми та ведучим, зокрема про кількість чиновників, які підлягають люстрації, про те, хто, що сказав. І тобі доводилося встрягати. Наскільки команда готує для тебе допоміжний довідковий матеріал, наскільки ти готуєш його сам? У кого ти можеш попросити підтримку в потрібний момент?

Вадим Карп’як: Є два інформаційні редактори, які постійно готують інформацію про те, що відбувається, а також інформацію по темі програми. Це відбувається до програми. Коли я готую сценарій, наприклад, пригадую: десь 2008-2009 Юлія Тимошенко у якийсь спосіб намагалася обмежити критику членів Кабміну. Мені це треба вставити як приклад. Я прошу інформаційного редактора, і не відволікаючись від сценарію, він мені це знаходить одразу: це було судове рішення, 2009 рік.

Є глибша їхня робота. Коли я прошу довідку на тему і вони готують: наприклад, всі випадки, коли подавали проект постанови у парламенті щодо звільнення Авакова. Під час ефіру є наш продюсер, яка сидить паралельно зі мною у вусі. Коли вона бачить, що мені потрібна інформація (бо у мене нема зворотного зв’язку з нею), вона підкидає мені.

Як би ти не хотів отримати цю правду, якщо людина грамотно буде сповзати, вона сповзе.

Євген Павлюковський: Наскільки важко розговорити людину? Чи ти тренувався для цього окремо?

Вадим Карп’як: Погрішу, якщо скажу, що займався з психологами і вивчав серйозно профільну літературу. Це, швидше, інтуїтивний шлях, вміння комунікувати і практичні навички. Якщо людина достатньо тренована (а топ-політики саме такі), вона не дасть відповіді на ваше запитання. Для цього є різні технології, про які я і читав: як люди уникають відповіді на питання.

Ти можеш бути дуже наполегливим журналістом. Але в якийсь момент збоку це виглядатиме навіть смішно. Тут важливо не зациклитися на відповіді на запитання, а переходити до наступного.

Крім того, є такі «фішечки»: ти можеш діяти хитріше, не в лоб. Можеш ставити питання, яке розслабить, потім можеш поставити питання, яке його напружить, а третім ти поставиш те, яке потрібно. І на цьому контрасті людина тобі відповість.

Джерело: Громадське радіо

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

30.08.2016 19:22
0 - 0



Топ відео

    Поки що немає матеріалів ...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: